Греко-католицизм і дух рустикальності

Ще трохи і буде Різдво. І вкотре читатимемо і слухатимемо про різдвяні звичаї. Для нас це буде річ очевидна і нормальна, але хтось з іншої частини світу, зокрема із зурбанізованої Європи, міг би дивуватися, що завжди і всюди українці мали справу тільки з сіном і худобою. Сам себе ловлю на тому, що зустрівши вперше нову людину з нашого середовища, питаю: а з якого села Ви/Ваші батьки/діди? Ніде правди діти, ми майже стовідсотково вихідці з села. А село означало колись одну громаду, хай навіть поділену і розсварену, але неминуче об‘єднану в одній парафії, на одному цвинтарі, в переважно одній Літургії в єдиному храмі. {jcomments on}

Свій допис про нову парафію у Варшаві («Благословенні будьте», «Наша Слово» 40/2015) пані Наталя Кравчук закінчує словами: «Мені особисто жаль, що „стара”, утверджена щонайменше трьома поколіннями столична громада українців адміністративним рішенням Церкви розбита. Важко зустріти нам знайомих». Ця констатація є доказом великої, якщо не вирішальної, ролі УГКЦ в збереженні українства в Польщі після 1947 року, і водночас докором на адресу світських організацій, які неспроможні запропонувати, зокрема у Варшаві, понадконфесійного середовища для зустрічі.

Нова парафія у Варшаві повинна постати вже давно. І не тільки парафія. Тут якраз треба було вчитися від України. Рішення про перенесення осідку Глави нашої Церкви зі Львова до столичного Києва, з одночасним будівництвом патріаршого собору, виявилось профетичним. Уявімо собі, що під час Революції Гідності греко-католиків у Києві не представляв їх Глава. Сьогодні Варшава є найбільшим скупченням українів і греко-католиків у Польщі, стягуючи не тільки нашу молодь з Польщі, але передовсім десятки тисяч людей з України. Завданням УГКЦ, як і кожної Церкви, що не втратила місійного духу, є не плекання «старих», зжитих громад, яким комфортно в своїй компактності, але мислити себе як послану до всіх. Реалії такі, що в нашій семінарії, крім одного «свого», ще два по суті варшавські семінаристи – сини заробітчанок, які «кинули якір» у Польщі.

Настав час великих змін в різних сферах. Наша свідомість за ними не встигає. А від адекватної відповіді на динамічні і радикальні перетворення залежить майбутнє як Церкви, так і нашої нацменшинної громади. Якщо не хочемо бути релігійно-ментальними експонатами з минулих століть, мусимо пройти процес «урбанізації»: зрозуміти, що у Варшаві – а хтозна, в майбутньому може і в Кракові та Вроцлаві – потрібно більше парафій, та бодай частково модифікувати календар.

Рішенням створити нову парафію перемиський архиєпископ не «розбив» столичної громади українців. Кир Іван відповів на виклик, який Церкві принесло життя. Відмова творити нові осідки означала б капітуляцію, була би запереченням сутності Церкви, яку називаємо Матір‘ю.

bogdanpanczak.blogspot.com