Дуже багато говоримо про покликання, особливо останнім часом, коли Церква у Європі переживає великий спад кандидатів до священства, монашества та й зрештою до властивого християнського подружжя. Однак Господь кличе, тільки людина не відповідає, бо щось їй заважає сказати «так». Культура є справді несприятливою для богопосвяченого життя, але також, напевно, молода людина не бачить в ньому чогось, що було б потрібним у цьому світі, чогось, що було б популярним. Хлопець чи дівчина не бачить величі та героїчності покликання. Спустошуються семінарії, новіціати через те, що молодь не відчуває достатньої мотивації, бо за ідею мало хто наважується віддати життя. Та християнство – це не філософія і навіть не ідея, але подія та Особа [1]. Ісус Христос – головний мотив для жертви та посвяти!

У цій статті хочу розкрити насамперед ознаки покликання. Та найбільшим прагненням є показати красу та гідність служіння Господу. Більше звертатиму увагу на священичий стан, тому що сам до нього готуюсь.

Кожен, хто бажає посвятитися Богу, спершу повинен розпізнати в собі чи має для цього відповідні характеристики. Св. Іван Золотоустий писав, що треба розглянути ознаки, щоб переконатись чи покликання є Боже. Пригадую свідчення однієї сестри-василіянки з Перемишля. Перед тим як іти в монастир, сестрі потрапила до рук книга під назвою «Ознаки покликання». З її слів довідався, що перечитавши цю публікацію, вона собі сказала: «Я їх маю». Коли переконалася, що покликання є Боже, вона взялася за його реалізацію. Невдовзі сестра святкуватиме ювілей – 50 років «обітів». Ось, що означає зробити добрий вибір – сестра цілком щаслива та задоволена життям. Коли її не зустріну, вона завжди усміхнена, усміхнена щиро. Отже, властиве розпізнання є фундаментом, на якому будується та розвивається покликання.

Три основні ознаки:

1. Добрий намір. Означає, що у серці немає бути ніякого іншого мотиву, як служба Богу та спасіння людей. Молода людина скаже: «Так, це класно, але мене це не заохочує, бо Бог тільки вимагає, а що мені?» Відповідь проста, але водночас складна. По-перше, не можу шукати якоїсь власної користі, а по-друге, людина отримує величезний дар- сам Бог є тим даром, Його близькість тут і в Небі. Це можна зрозуміти тільки тоді, коли відкриті очі віри. Кожна молода людина (я теж) прагне сповнення. Кожний з нас є завжди у пошуку чогось, що зробило б щасливим. Не заспокоює серця, ані брендовий одяг, ані вишукані парфуми, ані класна «тачка», ані youtube, facebook, vk, чи «казкові ідеї» і це є нормально, бо ці речі не є Творцем, а тільки творінням, яке часто, на жаль, заміняє місце Творця. Тоді що? Можливо, комусь не сподобається, але що ж... Розп’ятий Христос – Він єдиний, як згадувалось на початку, є мотивом кожного священичого (монашого) покликання! Вигода, комфорт, «добра парафія», машина, слава та ін... не може бути причиною вступу до семінарії. Якщо заради цього йти, то в один момент людина буде розчарована і зневірена, бо вище згадані речі проходять.

Для серця, яке палає любов’ю, не є страшною самотність, ані сірі будні, не лякає виконування щоденних обов’язків. Такий священик (монах, монахиня) справді щасливий, бо навіть у найгірших обставинах він бачить Господнє Провидіння. Отже, поклик – не боятись труднощів, викликів, а радикально розділити страждання Ісуса Христа, піднятись разом з Ним на Голготу [2].

2. Знання та здібності. Особливо священик бере участь в учительській функції Ісуса Христа. Св. Альфрнс Ліґуорі пише: «Священик-неук, особливо сповідник, що викладає людям фальшиву науку та дає хибні поради, спричинює руйнування багатьох душ, бо люди легко вірять священикам» [3]. Ці знання повинні торкатися не тільки питань богослов’я, яке вивчається в семінарії, але насамперед розуміння того, що відбувається навколо – у суспільстві, в парафії, в душі кожної особи. Різниця між священиком та будь-якою світською професією, мабуть, полягає в тому, що священик повинен мати надприродній погляд, завдяки якому є здатний відчитати знаки часу, щоб «їх пояснювати в світлі Євангелія» [4]. Здібності – це вміння творити, мати ідеї і їх же реалізовувати. Хтось скаже: «здібності – гаразд, але в мене їх немає, бо нічого не «приходить до голови». Той факт, що людина є особою, говорить про те, що вона може творити та служити іншим, тільки треба відкрити, що саме хочу робити. Бог є Любов, а суттю любові є постійний процес творення чогось доброго. Прагнення близькості Бога і прагнення творити мають «йти в парі».

Варто підкреслити, що не всі мають інтелектуальні здібності, однак, не треба засмучуватись, бо це не є перешкодою на дорозі покликання. З історії Церкви знаємо багато священиків, які можливо не були відмінними богословами, але за те були відмінними святими. Головне, щоб дана особа любила Господа і Церкву гарячим серцем, тоді зможе виконати цю нелегку місію.

3. Чесне життя. Дуже важливою ознакою, яка має характеризувати того, хто хоче посвятитися Господу – це святий, невинний спосіб життя. «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мт 5, 48) [5]. Господь не ставить вимог, які не можна виконати. Для прикладу, у первісні часи Церква ставила дуже високі критерії до майбутніх священиків, бо через один смертельний гріх, поповнений у пробному періоді, кандидат не міг прийняти свячення, а якщо прийняв, то його свячення були неважні, бо «Вселенська Церква бажає людей з бездоганною характеристикою»  [6]. У наші дні немає такого риґористичного підходу, але потрібно розуміти, що Церква надалі ставить акцент на священичій святості та й загалом усі вірні, різних станів покликані до досконалості [7]. У сучасному світі гріх, моральність піддається відносності, тзв. релятивізмові. Замовчуються «важкі питання» задля «святого спокою», а коли хтось починає говорити правду, тоді стаєш ворогом, невигідним для суспільства. Свідчення істини викликає докори сумління, що є «некомфортним». Ця постава «замовчування» не є властивою для християн, а особливо для майбутнього священика. Однак бути «вільним від гріха» – це замало, важливо бути позитивно добрим, тобто не дивитися на християнську мораль як на «правні норми», а відкривати за нею велич та красу святості, до якої взиває Ісус Христос, а це означає праця над чеснотами [8]. Сама в собі норма (закон) не надихає, а радше поневолює, але Господня благодать оживляє і дає свідомість того, що, переступивши заповідь, стаєш внутрішньо мертвим. Автентична святість є можливою! Як її пізнати? Для цього маємо сучасне вчення Церкви – папи, єпископів, але напевне найбільше, що надихає, це приклад святих, особливо тих, що жили в недалекому минулому. Всім, напевно, відомі такі імена, як бл. Миколай Чарнецький, бл. Григорій Хомишин, св. Іван-Павло ІІ, бл. Мати Тереза, бл. Володимир Прийма, бл. Берета Молла. Їх приклад показує, що святість є реальною. Скільки ж священиків, монахів, монахинь, мирян у світі, щодня виконуючи тихо свої обов’язки, крокують витривало за Господом. Особливо сучасні мученики-священики, які й у наші часи не завагались віддати своє життя [9]. Отже, прагнення священства – прагнення досконалості! Інакше не можна, бо «у своєму служінні духовний отець (матір) покликані вести своїх духовних дітей дорогою святості» [10].

Підсумовуючи, хочу сказати, коли хтось відчуває прагнення посвятити себе Господу, і бачить, що є ознаки покликання, то важливо тепер не мати страху. Не боятися вибрати дорогу, яку можливо не обирає друг чи подруга. Ісус Христос коли кличе, звісно, не обіцяє, що буде легко, але точно будеш щасливим. Мій парох (вже емерит) о. Богдан Демків коли відправляв мене до семінарії, по сорока п’яти роках священства, сказав, що немає кращої служби як служба Богу! Справді, найкращою життєвою пригодою є іти за Ним, йти, куди б Він не пішов. Відверто кажучи, п’ять років в семінарії для мене були непростими, але я не жалію ні за один прожитий день в цьому місці, бо Христос вартує наших зусиль. Отже, «пливи на глибінь!» (Лк. 5,4).

Ігор Гінда
(V курс)

Джерела:

1. 1. 1. К. М. Буела, Молодь у третьому тисячолітті. Добра книжка, Львів 2009, с. 188
      2. там само, с. 180
      3. Св. А. Ліґуорі, Велич і обов’язки священика, Добра книжка, Львів 2003, с. 122
      4. Документи ІІ Ватиканського Собору, Presbyterorum ordinis, Свічадо, Львів 2014, п. 9
      5. Біблія, Українське Біблійне Товариство, Київ 2014
      6. Документи І Нікейського Собору, к. 9
      7. Документи ІІ Ватиканського Собору, Lumen gentium, Свічадо, Львів 2014, п. 42
      8. Св. А. Ліґуорі, Велич і обов’язки священика, Добра книжка, Львів 2003, с. 124
      9. там само, п. 13
      10. Катехизм Української греко-католицької Церкви «Христос – наша Пасха», Свічадо, Львів 2011, п. 826