Семінаристи 2020/2021

             Nasza wspólnota

129495176 217863713185430 2255247564463914871 n

Літургійний календар

традиційних Церков візантійського обряду

chr-kal5

Осінні реколекції з о. Тадеушом Хуком

09Слава Ісусу Христу дорогі наші читачі та відвідувачі семінарійного сайту. Ось настала осінь, місяць жовтень і ми після довгих літніх канікул повернулися на навчання до нашої альма матер. Розпочалось наше навчання з пречудових реколекцій, які провадив отець Тадеуш Хук з 6 по 8 жовтня. На реколекціях була обов’язкова тиша, котра дозволила в особливий спосіб їх пережити. Протягом цих днів ми багато молились та роздумували: над своїм життям, над покликанням, над любов’ю Бога до нас. Реколекції – це час призадуми, це час зупинки, це час коли ми кажемо собі «Стоп!» і заглиблюємося в роздуми над тим, що робимо в повсякденні, над тим, як ми проживаємо це життя. На цих декілька днів світ для нас, наче, завмер, цьому відчуттю нам допомогли: тиша, виключені телефони та відсутність інтернету. Ми старалися цілковито віддатися Богові у руки, аби Він провадив нас та промовляв що та як маємо робити. Реколекції – це радість для душі і тіла, розум відпочиває, а душа споглядаючи на обличчя Бога, щиро молиться і дякує Йому за всі отримані дари та ласки.

Отець Тадеуш протягом цих днів старався нам розказати багато цікавого та потрібного в житті не тільки семінариста, але й кожної людини. Спочатку ми розважали над поняттями: тиша, мовчання, спокій серця. Тиша є дуже важливою у нашому житті, над нею треба працювати. Часом буваємо надто заклопотані в цьому світі, все щось маємо до роботи та ніколи не маємо нінащо часу. Дуже важко є зупинитися та молитися в тиші. Бо тільки зупиняємося і хочемо молитися, одразу ж атакують нас сотні думок: ти не зробив того, маєш піди туди, завтра важлива зустріч, треба дочитати книжку… На що отець дає такі поради: «Хай собі ті думки будуть. Такі ми вже є, постійно про щось думаємо. Головне бути на молитві і тривати у молитві. Не потрібно зразу іти, бо не можемо молитися, навпаки – попри всі думки залишитися і чувати біля Ісусового обличчя, заспокоїтися та молитися у тиші. Бо лиш у тиші до нас промовляє Бог, не зможемо молитися без тиші».

Також отець просив нас, щоб ми трималися духовного керівника, котрий провадить нас до Бога та каже чи правильно ми йдемо, чи ні. Духовного керівника мала б мати кожна віруюча людина, бо тоді життя стає набагато легше та цікавіше. Нас, людей, завжди мучать якісь питання, за щось переживаємо, не знаємо як повестися, що краще зробити… Власне для цього і є духовний отець, аби людина виговорилися та почула опісля пораду, як далі бути. З духовним керівником треба говорити як з найкращим другом, потрібно говорити все, як є і тоді він зможе нам допомогти. Отож бажаю усім доброго керівника душі, за якого неодмінно треба молитися і просити про нього в Бога. Отець наголошував також на тому, що Бог є безмежною любов’ю, що це Він робить перший крок на зустріч. Бог нас дуже любить і чекає на кожного. У Нього немає пропащих людей, Він є океан милосердя та любові, Він завжди готовий до Себе прийняти усіх.

Коли людина обтяжена гріхами – вона не в змозі підняти очі до неба і милуватись цією красою, її погляд є пригніченим і вона втрачає сенс життя. Тому, щоб омитися з бруду гріха треба хутчіш бігти до сповіді, котра, за словами отця Тадеуша – дає майбутнє. І це справді так, бо коли ми висповідані – у нас, немовби, виростають крила, нам легко і хочеться радіти та дякувати Богові за все, що маємо. Отець також просив, щоб ми не шкодували часу на подяку Богові за все, що маємо. Треба частіше дякувати, бо Бог, насправді, є дуже добрий до нас. Бог є люблячий Батько, а не грізний суддя, що карає. Ні! Бог є любов! Наш святець та великий подвижник віри Митрополит Андрей Шептицький пише на цю тему наступне: «Просити – то не найважніша річ у молитві. Є важніші речі. Важнішою річчю є подякувати Господу Богу за Його щоденні добродійства, над усе Його величати і над усе любити».

Отець-реколекціоніст також ділився досвідом з життя і розказував цікаві історії. Дивлячись на його обличчя можна було побачити спокій і радість. Коли його запитали чи були в нього бажання покинути священство, він з впевненістю відповів: «Ні, у мене не було ніколи вагань. Я щасливий у священстві». Цим самим він утвердив нас у своєму покликані, щоб ми не боялися, а з терпеливістю і витримкою йшли вперед. Просив також, коли ми станемо священиками, щоб були завжди доступні для людей. Щоб завжди були для інших, сучасною мовою кажучи – «он-лайн». Щоб писали проповіді самі, а не скачували з інтернету, щоб переживали кожне слово, що пишемо. Коли ж відправляємо Літургію, то маємо це робити з великим переживанням і заглибленням, маємо бути свідомі того, що поруч нас є Ісус – Найвеличніший Священик. Священиче служіння має бути радісне і цілковито посвячене Богу. По закінченню реколекцій усі приступили до Святого Причастя, яке було кульмінацією триденних розважань. Одного разу один священик сказав мені, що Причастя має дуже велику силу, воно зціляє людину духовно і надає наснаги іти вперед та нічого не боятися. Тому закликаю усіх, аби ми старалися частіше приймати Ісуса Христа у Святих Тайнах. Він нас любить і завжди хоче перебувати з нами, запросімо Його у свої серця.

Хотілося би завершити ці роздуми про реколекції цитатами Матері Терези, яку священик неодноразово цитував, ось деякі з них: «Мовчання уст навчить нас багатьох речей: розмовляти з Христом, радіти внутрішнім утихомиренням та усвідомленням того, що ми так багато маємо Йому сказати . В час поринання в тишу Христос промовляє до нас через інших, а під час розважань говорить безпосередньо. Мовчання дуже уподібнює нас до Христа, бо Він особливо полюбив саме цю чесноту».

Володимир Алфавіцький
ІІ курс


фото: www.seminarium.lublin.pl ; Ігор Гінда

 

{jcomments on}

 

Wielki Post:

pist

Семінарійні Хори

Mapa powołań

mapa powolaniowa 180