На початку квітня в Люблінській семінарії стартував спортивний турнір з футзалу. Цьогоріч на ньому були представлені шість команд-учасниць, серед яких також була греко-католицька команда. Усі гравці – це семінаристи та вихователі двох обрядів, які навчаються і живуть у стінах Люблінської вищої митрополичої духовної семінарії.
Про наші спортивні традиції співбрати зі старших курсів і вихователі фізичної культури відгукуються позитивно. Серед нас є активні у футболі, волейболі і баскетболі. Зокрема, якщо йдеться про футбол, то кажуть, що греко-католики грають у цю гру на стадіоні та у спортзалі, професійно і на аматорському рівні, незалежно від розмірів поля та його покриття, а ще, що вони входять до складу загальносемінарійної команди.
Турнір розпочався грою в групах. Кожна група складалась з трьох команд, які грали між собою. Поєдинки були досить напруженими, цікавими і непередбачуваними, адже кожна команда докладала багато зусиль у боротьбі за першість. Аналізуючи склад кожної команди, можна з впевненістю сказати – слабких команд не було, про що свідчила інтрига виходу з групи, яка тривала до останніх хвилин кожної гри. Протистояння між командами за своїм змістом було гостре, тому на жаль не обійшлося і без мікротравм.
Команда греко-католиків незважаючи на поразку у першій грі, все таки вийшла з групи в якості лідера. Досі перед очима постає образ наших сумних облич – переможеної команди, та брак віри, що наступні ігри будуть безпрограшними. І все таки думка, що щось потрібно робити не залишала нас. В той момент зродилось усвідомлення, що незважаючи на особисті здібності у грі і високий рівень майстерності, то все таки „Богу під силу чинити у всіх все”(1 Кор 12, 6). По тому ми свої очі скерували до розп’ятого Христа, а уста кожного взивали спільні молитви до Небесного Царя і до Богородиці про заступництво. На відповідь не довелось довго чекати. Невдовзі підтвердженням дії молитви для нас був виграшний результат над черговою командою. Наші наступні поєдинки розпочинались спільною молитвою, тому ми переконані, що вірність Бога спочивала по нашій стороні і за його ласкою у півфіналі вдалось обіграти команду першого курсу, а у фінальному поєдинку – вибороти золото.
Урочистість отримання нагород з об’єктивних причин було відкладено на кілька днів пізніше. І ось, коли цей довгоочікуваний момент настав, нас переповнювали позитивні емоції. Приємно відчувати скерований в свою сторону погляд, коли всі знають, що ти переможець турніру, можливо, і не значущого за масштабами, але так важливого у твоєму житті. В такі моменти, важливо не забувати дякувати і скеровувати свій погляд до Бога – найважливішого у нашому житті.
Дякуємо Тобі Боже, що Ти своїм Духом порушуєш наші тіла, відбілюєш їх і приводиш до ладу.
Артем Наконечний
IV курс