«Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп`ятко, назвали його Ісус – ім`я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні»(Лк 2,21). Євангелист Матей пояснює, чому дитина має називатися «Ісус» («Бог спасає»): «бо він спасе народ свій від гріхів їхніх»(Мт1,21). Папа Бенедикт в книжці «Ісус з Назарету. Дитинство» написав, що таке визначення місії Месії мусило розчаровувати, бо «очікування спасіння було окреслене перш за все конкретною важкою ситуацією Ізраїля; очікували привернення царства Давида, свободи та незалежності, і разом з тим очевидно також матеріального добробуту народу, в значній мірі зубожілого». Ісус сам вічув розходження між його свідомістю своєї місії і протребами людей, коли розслабленому, якого принесли (спустили зі стелі) до нього сказав: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи»(Мк 2,5). Бенедикт ХVI пише: «Якраз того люди не очікували. Розслаблений мав почати ходити, а не бути розрішеним від гріхів. Книжники критикували богословську узурпацію слів Ісуса; паралітик і всі навколо нього були розчаровані, бо здавалось, що Ісус не бачить справжньої недолі тієї людини». Ісус зрештою зціляє розслабленого, «однак при тому зберігається першенство відпущення гріхів, як підстава всякого дійсного зцілення людини».

Багато хто розчарований тим, що «Українська хартія вільної людини», проголошена Ініціативною групою «Першого грудня», не подала конкретних пропозицій, як привернути (встановити?) в Україні верховенство права, як відновити свободу та незалежність, і очевидно покращити також матеріальний стан народу, в значній мірі зубожілого. Один з авторів Хартії, Мирослав Маринович, відповідає на такі закиди: «Я погоджуюсь із Костянтином Матвієнком, що існує „суспільний запит на зміни”, проте висновок, що учасники Групи „не задовольнили цей запит – не взяли на себе відповідальність, не окреслили шляхи суспільних трансформацій”, як на мене, повисає в повітрі. По-перше, ми не могли й не хотіли облаштовувати новітній Смольний, щоб стати керівниками суспільної революції. Висновок п. Матвієнка зроблений за логікою суспільно-політичних рухів, тоді як духовні трансформації починаються з людського серця і лише з нього. Запропонована нами Хартія – це запрошення подивитися на проблеми України не зі звичної, соціополітичної перспективи, а з радикально іншої – духовної. У цій перспективі шляхи виходу з кризи, за означенням, будуть інші». Автори Хартії сповідують євангельський принцип, що внутрішнє зцілення людини, її очищення від зла, є підставою всякого оздоровлення людини, суспільства, народу і держави. Ні на що не здадуться ефективні структури, демократичні установи, проекти ідеальних реформ, якщо людина, для якої це все робиться, внутрішньо нездатна функціонувати в таких рамках. В жовтні 2012 року львівський історик проф. Ярослав Грицак сказав «Українській правді»: «Для мене поведінка нашої молоді залишається великою загадкою. Це є покоління, яке би мало бути сердитим – подібно до своїх ровесників у Франції, Греції чи Іспанії, які масово виходять протестувати на вулицю, бо їм грозить масове безробіття. Ситуація в Україні ще гірша – а молодь мовчазно відсиджується перед моніторами». В останньому номері «Українського журналу» Андрій Любка стверджує: «Порятунку чекати банально нема звідки. Молодь в Україні нічого не змінить, бо не хоче й не вірить».

Восьмого дня від Різдва святкуємо Найменування – Син Марії з Назарету отримує ім`я Ісус. Свій народ має спасти від гріхів їхніх. Через таїнство Хрещення ми отримуємо спільне всім ім`я християнин, бо належимо до Христа, Месії, тобто помазаного Святим Духом Спасителя, Агнця Божого, «який світу гріх забирає»(Ів 1, 29). В останніх словах Хартії її автори закликають співвітчизників «до найскладнішої у нашому житті роботи: не чекати „золотого віку”, не падати духом під тягарем неправди, не ховатися від світу і свого життя, а постійно робити особисті зусилля, які, віримо принесуть добор Україні і утвердять нашу Державу як вільну країну вільних людей». Не ховатися від світу і свого життя, як Адам після гріхопадіння перед Богом. Повірити, що особисті зусилля разом з Божественною благодаттю здатні викорінити гріх з нашого світу. Так небагато і так важко водночас.

О. Богдан Панчак

{jcomments on}