Кілька років тому в польському Сеймі виникла ситуація, яка спровокувала веселість частини депутатів і обурення спікера парламенту. На перший погляд це був один з безлічі моментів в законодавчому органі, які більше нагадують атмосферу гімназійного лекційного залу. Насправді була це хвилина одкровення. Демонстрація не тільки загальної культури конкретних депутатів, але і їхньої релігійної (не)свідомості. Наприкінці засідання секретар читав комунікати. В одному з них такий і такий клуб запрошував на Святу Месу в наміренні... Тут молодий посол завагався і від себе сказав: це мабуть жарт. Врешті вимовив: в наміренні дощу. Було винятково спекотне літо, яким раділи тільки любителі сонячних купелей. На сміх частини присутніх суворо відревгував маршалек Сейму, закликаючи не кепкувати собі з католицької Літургії.

«За добре поліття, за врожай плодів земних» - як на це прохання відреагував би молодий секретар і розбавлені депутати. Як люди арелігійні і мало культурні сміялись би певно ще щиріше. Можливо, однак, що частку вини за їхню поведінку несе сама Церква. Бо вона - Церква, з її обрядами, перш за все Месою, проповідями, риторикою, цілою присутністю в публічній сфері асоціюється людям напричетним до християнства зі справами високими - патріотичними, історичними і геополітичними, демографічними, моральними і сексуальними. І цей Бог, якого прикликають в контексті Європи, Євросоюзу, історії та майбутнього, мав би перейматися посухою? Добре поліття і врожай - такою прозаїчною проблемою турбувати Господа, Володаря історії?

Празникові Покрову Пресвятої Богородиці і самій правді віри про її опіку над нами в нашому народі загрожує подібна редукція. До свята, в якому йдеться про Церкву, народ і ввесь світ, про козаків, партизанів і патріотів. А мало про мене, моє серце і нездатність творити добро. І не треба старатися, як роблять деякі католики, щоб Богородиці надати нові титули, які мали б її звеличити. Бо чи можна ще міцніше висловити її роль, ніж робиться це в молитвах Церкви? У вечірній молитві Петра Студита до Пресвятої Богородиці, після сповіді власної слабкості і гріховності, просимо її, «щоб помилувала, укріпила і допомогла творити добро». Бо вона знає, що «я ненавиджу злі діла мої і всіма думками люблю закон мого Бога», але - тайна беззаконня! - «не знаю, чому добро переступаю, а те, що ненавиджу люблю». Можливості Богородиці не обмежуються до самого знання серця людини. Вона має вплив на наші рішення: «Не допускай, Пречиста, щоб здійснювалася моя зла воля, бо вона неугодна, але нехай буде воля Сина твого і Бога мого, щоб він спас мене, врозумив і подав благодать Святого Духа, щоб я відтепер перестав робити злі вчинки і подальше життя прожив згідно з повеліннями Сина твого і Бога мого».

А вранці, починаючи новий день, просимо Богородицю , щоб «ум благодаттю осінила», «наставила ходити праведно шляхом Христових заповідей», «умертвленого пристрастями оживила». Потрібні в кожній історичній епосі, особливо актуально звучать прохання про направлення «схвильованого бурею житейською на стежку покаяння» і те, щоб «вища від ангелів, вищим від злиття зі суєтою світу мене вчинила».

Свого роду вершиною молитовної відваги і сміливості є прохання скеровані до Богородиці в молитві після Причастя. «Світло затьмареної моєї душі, надія, покров, захист, потіха і радість моя» сподибила мене бути причасником Тіла і Крові свого Сина. Вона може «просвітити духовні очі серця» і «оживити умертвленого гріхом». Може, бо «породила правдиве світло» і «джерело безсмертя». Бо є «милостивого Бога милосердною Матірю».

Богородице, хай народ, який в Акафісті величає Тебе як «непорушну вежу Церкви» і «непохитну опору держави», справді повірить, що «в Тобі запевнення нашої перемоги»! Над гріхом, млявістю і непослідовністю в нас самих. Над усім душетлінним, що робить нас рабами.

о. Богдан Панчак