В богословській літературі часто цитується, сформульоване одним німецьким екзегетом, визначення Євангелія: це – розповідь про Страсті, якій передує довгий вступ. Це відповідає дійсності – апостоли йшли у світ з проповіддю про перемогу Христа над смертю, бо християнство є релігією воскресіння. Апостол Павло в першому посланні до Корінтян написав: «Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; що був похований, що воскрес третього дня за Писанням»(15, 3-4). Не народження у вифлеємському вертепі, не обрізання на восьмий день, навіть не хрещення в Йордані і переображення на Таворській горі, але Христова смерть і перемога над нею були тою новиною, яка не дозволяла учням Назарянина мовчати. Все інше додано згодом, як вступ до того нечуваного, небаченого, що перевершувало людську уяву і сподівання – воскресіння Христа з мертвих.

         У слов`ян, в результаті свідомого рішення їхніх апостолів Кирила і Методія, вже сам початок публічної діяльності Христа передвіщає її фінал, є прообразом Страстей. Грецьке баптісма, яке буквально означає погруження, купіль, вони віддають слов`янським крьштение, від крьстъ. Приймаючи хрещення від Івана, Христос таїнственно вже входить на хресне дерево. Глибину того що сталося в Йордані Церква старається висловити у молитвах Чину великого водосвяття. «Днесь облаки з небес росять дощ правди для людства. Днесь рай відкривається людям і сонце правди осяюється нам. Днесь ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння озорюємося. Днесь Владика до хрещення поспішає, щоб возвести людство до висот. Днесь неприклонний своєму рабові приклоняється, щоб нас від рабства визволити». Можна б продовжувати цей перелік, але це було б укладанням обвинувального висновку. Празник Богоявлення є вершиною наших «успіхів» у маргіналізації найістотнішого і переоціненні другорядного. В Тернополі, як повідомляють мас-медіа, вирішили «осучаснити давню йорданську традицію».Як? Дуже прагматично: «Освятили всю воду міста одним махом. На водозабірних станціях. Біля люка священики відправили службу, занурили хрест до відра з водою і окропили нею тридцять тисяч літрів питної води. Тепер водогоном у кожен кран, до кожної оселі струмує свята вода». В люблінській семінарії професор канонічного права розвеселяв втомлених студентів таким казусом: що станеться, коли якийсь священик, проходячи повз пекарню, прокаже слова встановлення Євхаристії. Треба надіятись, що милосердний Бог убереже тернопільських служителів перед подальшим «осучасненням» давніх традицій. Хоч як цінними і спасительними не були б (і є) пиття йорданської води і благословення нею, хоч як спектакулярною і видовищною не була (і тільки тим є) б купіль у крижаній воді, все це – тінь супроти того, що є джерелом і вершиною християнського життя – Літургії, Євхаристії, в якій, як вчить Катехизм УГКЦ «причащаємося Божества Ісуса». Йорданська альтернатива дуже проста: дощ правди або ковток магії. Від вибору залежить майбутнє нашого християнства.

20.01.2012

о. Богдан Панчак