Святкуючи у суботу празник Стрітення ми почули про Симеона, який «очікував утіхи Ізраїля»(Лк 2, 25) і про Анну, яка прославляла Бога і говорила про нього всім, «що чекали визволення Єрусалиму»(Лк2,38). У Неділю про Блудного Сина на утрені ми співали «На вавилонських ріках», псалом 136, в якому вигнанець з рідної землі клянеться не забути Єрусалиму, який ставить «понад найвищу» свою радість. «Зустріч» нерухомого свята Стрітення з залежною від дати Пасхи Неділею про Блудного Сина, подій, головними персонажами яких є індивідуальні особи – Симеон, Анна, блудний син – в сконденсованій формі показала, що не існує «приватної» зустрічі з Христом, і що найбільш промовистим виразом туги людини за втраченою любов‘ю і безпекою є пісня, яку співає увесь вигнаний народ. {jcomments on}

Симеон і Анна прийшли до храму ведені Духом. Кожне з них було неповторною істотою, створеною Богом на його образ. Мали свої особисті випробування, очікували здійснення обітниць щодо себе. Однак не мислили себе без свого народу, очікували утіхи Ізраїля і визволення Єрусалиму. Розуміли, що дар віри в єдиного Бога і дані ним обітниці отримали за посередництвом інших. Серед них був Мойсей, який вів визволений народ з єгипетської неволі, і Ісая, який кликав «утіште, утіште народ мій, каже ваш Бог»(Іс 40,1).

На латинських місійних хрестах пишуть «Спасай свою душу». На східних – «Спаси Господи людей твоїх». Ні до чого тут західний індивідуалізм і нібито притаманний Сходові колективізм. Ідеться про спільноту спасіння, про відповідь на заклик Івана Золотоустого: «Не обмежуймось пошуками власного спасіння, бо це означало б його втрату...Наше життя є боротьбою, війною найбільш запеклою з усіх. Стіймо отож пліч-о-пліч і борімося разом, думаючи про спільне спасіння, підбадьорюючи тих, які ще на ногах, і підносячи впалих»(Проп. на Мт 18,7-14).

Поставити Єрусалим понад найвищу свою радість не означає стати націоналістом, відмовитись від власного «я», зректися індивідуального щастя на користь спільноти. Насправді це рівнозначне покладенню основи під сповнене сенсу життя. Ще раз одкровення приносить Золотоустий: «Фундамент радості не знайде у вас місця доти, доки щастя інших не вважатимете власним і благополуччя ближнього не сприйматимете як своє. Так не станеться поки не запанує любов»(Друга проп. на П‘ятдесятницю).

Під кінець третього місяця Майдану стає очевидним, що вихід з кризи можливий лише тоді, коли власть імущі усвідомлять, що благополуччя народу має першенство перед щастям власного гнізда.

bogdanpanczak.blogspot.com