Сьогодні, 6 лютого, як і щороку семінарійною спільнотою молилися за упокій святої пам'яті о. Зенона Дрозда.

Детальніше про історію життя отця Зенона можна прочитати нижче...

Глибину болю і смутку, який 6 лютого 1980-го року відчували греко-католики слупської парафії, можна усвідомити тільки тоді, коли пригадається радість і надії, якими жили вони від двох років. Несподівана смерть молодого душпастиря стала страшним випробуванням для його батьків, сестер і братів, для священиків, монахинь і семінаристів, для всіх вірних. Перші втратили сина і брата, другі молодого помічника і старшого товариша з семінарії, треті священнослужителя, який був доказом життєздатності їх Церкви. Всі, єреї з богословськими дипломами і рядові миряни, мусили змагатися з неминучим запитанням: чому Бог покликав до себе того, котрого щойно послав до свого виноградника?

Кир Теодор Майкович згадував по роках, що проповідь на похороні о. Зенона спер на фрагменті з 4-ої глави книги Мудрості, який часто читається на вечірні празників святих: «Праведник, хоч і вмре передчасно, знайде спокій, бо чесна старість не – в довголітті і не міряється числом років. Розумність людям – за сивий волос править. І вік старечий – це життя неосквернене. Він сподобався Богові й він полюбив його, а що жив між грішниками, то й переніс його.[...]За короткого часу ставши досконалим, він виповнив довголіття, душа бо його Господеві була вгодна. Тим і забрав він його поспішно з-посеред лукавства. Люди ж те бачать, та не розуміють, їм на думку не спадає те, що ласка й милосердя – для вибранців його і опіка – для святих його»(4, 7-15).

Ледве від шістьох років у Слупську правилася греко-католицька Служба Божа, хоч о. Степан Дзюбина мешкав тут віддавна. В 1974 р. почав о. Володимир Пирчак, який приїжджав з Кошаліна. Рішення тодішніх очільників нашої Церкви послати до Слупська другого з випускників – після о. Ярослава Мадзеляна – люблінської семінарії, свідчило про значення і перспективність місцевої громади. Молодого священика, з річним досвідом праці у Команчі, вірні прийняли з відкритим серцем. В тих часах, коли зовнішні обставини не дозволяли навіть мріяти про свій храм як знак і символ Церкви, жива людина – насамперед пастир – ставала носієм всіх цінностей і сподівань. Отець Зенон зумів, як вище написано, «за короткого часу стати досконалим і виповнити довголіття». Обдарований багатьма талантами, ревний, з високою особистою культурою, притягав людей до Церкви. Проте поспішно, на двадцять восьмому році життя і третьому священства, забрав його Господь.

Минуть три роки, вісім місяців і двадцять днів, і упокоїться третій випускник люблінської семінарії, о. Михайло Борис. Відповіддю віри на ті передчасні і несправедливі з нашої точки зору втрати повинна мабуть бути Христова логіка зерна, яке приносить плід тільки тоді, коли само завмирає.

Як кожного року, цього разу у суботу 5 лютого, ми молилися за святої пам`яті о. Зенона. В семінарійній каплиці служилася панахида. В чині похорону єреїв покійний звертається до нас в одній зі стихир: «Ось лежу посеред усіх, мовчазний та безголосий[...]очі погасли і не бачать ридаючих; слух не сприймає плачу опечалених, ніс не чує кадильного запаху; а правдива любов ніколи не вмирає». Возлюбім отож одні одних. Правдиво.

Za: о. Богдан Панчак, www.seminarija.pl

Джерело: http://www.cerkiew.net.pl

Фото: http://www.cerkiew.net.pl

{jcomments on}