Така неділя трапляється дуже рідко. Сотні мільйонів християн почули сьогодні в своїх храмах це саме євангельське читання. В латинників це 19-а звичайна неділя року А, у візантійських Церквах обидвох стилів – 9-а неділя по Зісланні Святого Духа. В багатьох проповідях сильний вітер (Мт 14,30), через який Петро почав потопати, став символом наступу зла на добрих і побожних. Ще одна нагода, щоб понарікати. На підступний світ, що зазіхає на наші цінності. На фальшивих друзів, які хочуть знищити нас із середини. В Іраку кладуть край християнській присутності. В Україні вбивають «інославних» і руйнують їх храми. Це реальна перемога зла, це дійсні проблеми. На цьому тлі конфлікт в одній з країн безпечної Європи між імпульсивним єпископом і його балакучим священиком, який став головною темою навколоцерковних новин, справляє сюрреалістичне враження. {jcomments on}

Не вперше учні опинилися в небезпечній ситуації посеред моря. Але за першим разом (Мт 8, 23-27) у човні був з ними Ісус, який втихомирив стихію. Сьогодні вони самі, бо – як коментує Іван Золотоустий – «він помалу і поступово веде їх і вравляє до більших речей, щоб усе мужньо перенесли». Спаситель дозволяє, щоб вони нізвідки не мали надії на порятунок, аби «порушити їх засліплені серця». Незбагненна Божа педагогія вела так Йова, Якова і Авраама. І учням об‘явився, коли закричали, бо «чим більшим був страх, з тим більшою радістю зустріли його появу».

Не вміємо пояснити, як можна ходити по воді. Насправді це немає значення. Златоуст проникливо вказує, що Петро не просив про вміння йти по воді, але щоб міг по воді прийти до Ісуса: «Господи, коли це ти, вели мені прийти по воді до тебе»(Мт 14, 28). Босоніж чи в модному взутті, по паркеті, мармурі чи битій глині, по рівно покладеній брущатці чи вибоїстій стежці – це все неістотне. Головне – мета мандрівки, якою є простягнута рука Сина Божого.

Як завжди в неділю повнота Слова Божого для нас охоплює Божественну Літургію і Церковне правило, зокрема Утреню, на якій читаємо воскресні євангелія. Ісус сьогодні простягає руку до Петра, але й закликає Тому: «простягни твою руку і вклади її в мій бік»(Ів 20,27). Цей бік, ці рани кривавлять сьогоді на Тілі Христовому, яким є Церква. В Іраку, Сирії і в інших місцях дійсних переслідувань християн і всіх невинних людей. Важливо, щоб тим самим словом не називати реальних гонінь, які коштують життя, з дискомфортом життя у вільному світі, який чомусь не хоче достосуватися до наших очікувань і вимог.

bogdanpanczak.blogspot.com