Святого Івана Золотоустого, якого вшановуємо 26(13 за ст. стилем) листопада і 12 лютого (30 січня за ст. стилем) разом з двома іншими Святителями, та всі Безтілесні сили, Собор яких припадає 21(8 за ст. стилем) листопада, об`єднує те, що вони супроводять візантійських християн не тільки в ті окремі дні, але протягом майже всіх (за винятком 10-ти) літургійних днів церковного року. Тих десять днів то виняткові моменти, коли служиться Літургію Василія Великого. Алітургійними днями є ті, коли не служиться (на практиці: мало б не служитися) Божественних Літургій від понеділка до п`ятниці у Великому пості. І цей ангельський аспект щоденного літургійного життя візантійської Церкви є джерелом великої... фрустрації.

«Повне небо і земля слави твоєї» – співаємо у Серафимській пісні. Як, де ця земля сповнена Божественної слави? Майже всюди там, де людина прийшла зі своєю цивілізацією, природа зазнала гвалту. Так, є місця на земній кулі, де люди схаменулися, і зрозуміли, що панування над землею (див. Бут 1,28) не може полягати в її грабіжницькій експлуатції. України, на жаль, це не стосується. Нещодавно поет Олег Короташ заборонив оприлюднювати відео-записи своїх віршів за кошти фонду «Розвиток України» Рината Ахметова. «Мої вірші ніколи не звучатимуть за гроші катів українського народу», безкомпромісно заявив поет, обурений тим, що діється в Маріуполі: «Мені соромно, що мої вірші звучатимуть тоді, коли підприємства Ахметова отак труїли повітря Донбасу, що мешканці м. Маріуполя вийшли на багатотисячний мітинг бо не мають чим дихати». В Слові на Ісаю (6, 3-4) Іван Золотоустий пояснює Серафимську пісню: «Ви впізнали цей голос – він наш чи Серафимів? І наш, і Серафимів, завдяки Христу, який зруйнував стіну, яка була перегородою (див. Еф 2,14), встановив мир між небом і землею, роблячи з двох одне». Як у Маріуполі, Донецьку, сотнях інших місць на землі співати цей гімн щирим серцем, коли більшість людей позбавлена чистого повітря тими, хто довколо свого божевільно багатого світу ставить стіни, які відгороджують їх від людської «біомаси»?

         Участь у Божественній Літургії, вчить Златоуст у Слові на Матея (25,3-4), «визволяє нас із землі, переносить на небо і з людей робить нас ангелами». Архієпископ Константинограда є, однак, реалістом. В Слові на Перше послання до Коринтян, дорікає: «Ти взяв участь в такій трапезі, але замість бути найлагіднішим серед усіх і рівним ангелам, ти став найбільш жорстоким. Ти пив кров Христову, і попри те, не шануєш твого брата». Замість стати лагідним і рівним ангелам, учасник Літургії, оцього «неба на землі», стає жорстоким, мстивим, бо, хоч з храму виходить з «ангелом миру», який є для нього «наставником, хоронителем душі і тіла», то зустрічає дійсність, яка нагадує джунглі, де людина людині вовком. Польський ансамбль «Рута» видав диск «Na vschod. Wolność albo śmierć». У пісні «Ой хай іде дощ», записаній у Фидрівці, в полтавській області, кріпаки злословили: «Ой хай іде дощ,/Аби не мороз!/ На панів овес,/щоб пропав увесь!/ На панове сіно,/щоб попелом сіло!» Український селянин, написав у тексті долученому до диску Данієль Бовуа, протягом п`яти століть безнастанно бунтувався, бо був це єдиний спосіб виразити гнів супроти безправ`я, захистити свою особисту гідність і культурно-національну тотожність. Крім бунту він мав ще пісню, в якій драматично суперечив собі самому. Бо в храмі відповідав «Господи, помилуй» на прохання про «благораствореніє воздухов, ізобиліє плодов земних, і времена мирні», а на полі співав, щоб панові все пропало. В храмі «тайно являв Херувимів», співав з Серафимами, просив про «ангела миру» як наставника. Поза храмом не була місця і часу на ангелоподібне життя.

«Ти, що дарував нам ці спільні й суголосні молитви, ти, що обіцяв вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім`я твоє, сам і нині прохання рабів твої на пожиток сповни» – з молитви третього антифону Літургії Золотоустого однозначно виникає, що слова, якими молимось є даром Божим, «спільними і суголосними» благаннями. Не людським фантазуванням, отже, є рівність неба і землі в одкровенні слави, подібність людей і ангелів. Щоб lex orandi i lex credendi стало lex agendi, а не причиною фрустрації, треба Божий дар «неба на землі» прийняти так як усі його благодіяння – як завдання, котре мають виконати не ангели, але ми.

О. Богдан Панчак

{jcomments on}