Минула половина Чотиридесятниці, Великого посту перед Пасхою. Як міряти його успішність? Станувши на вазі сконстатувати втрачені кілограми? А якщо тут ми зазнали поразки, то погано проводимо цей час? Церковне lexorandi, тобто правило молитви, в середу сиропусного тижня на утрені шоковим способом пояснює сенс посту: «Постячи від їжі, душе моя, а не очистившись від пристрастей, даремне радієш стриманістю. Бо якщо це не стане для тебе приводом для виправлення, зненавидить тебе як фальшиву Бог, і уподібнишся до демонів, які взагалі не їдять».

Іван Золотоустий, у 8-ій Бесіді на Книгу Буття закликає, щоб «приборкавши тілесні похоті, звершити істинний піст, тобто стриманість від зла, бо в цьому і полягає істинний піст». Конкретно має на увазі те, щоб «приборкувати гнів, бути вищим за користолюбство, в милостині показувати велику щедрість, виганяти з душі усяку злість на ближнього». Як кожен Отець Церкви, Златоуст насамперед читає і пояснює Біблію. І в своїй бесіді наводить пророка Ісаю: «Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? – Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, – чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним?(Іс 58, 5). Який тоді піст буде милий Богові? «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв`язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись»(Іс 58, 6-8). Послідовно і богослужіння Церкви, створене тими ж Отцями, також передає біблійну правду: «Постивши, браття, тілесно, розпочнімо й піст духовний, розв`яжімо всякий союз неправди, усуньмо несправедливе ярмо, накинуте на ближнього, розірвімо всякі несправедливі угоди. Даймо голодним хліб, безпритульним притулок, щоб удостоїтися нам великої милості в Христа Бога» – заохочує стихира з середи першого тижня Чотиридесятниці.

Якщо істинний піст полягає у всьому вище перечисленому, то хай буде він нескінченним! Стриманість від зла, приборкування гніву, відсутність злості на ближнього – потрібні багатим і бідним, політикам і їхнім електоратам, духовним і мирянам, у польському Сеймі і в українській Верховній Раді. Від брата свого не ховатись за високими стінами резиденцій мали б не тільки президенти. З користолюбством мусять змагатися як старші, так і молодь. Про українську Ярослав Грицак написав нещодавно, що вона розділює цінності європейських ровесників і хоче до Європи, але «це покоління готове дати себе скорумпувати, бо багато молодих орієнтуються на швидкий успіх без великих затрат».

Як заохочує Великопісна тріодь, підіпрімося палицею віри, щоб дійти до дня Пасхи. Щорічного спомину Христової перемоги над злом і смертю, перемоги, яка присутня у кожну неділю, щодня у кожній Божественні Літургії, в усіх наших словах і вчинках, які сповнені любові. А це не сентимент чи просто емоція, бо, як написано в Українській хартії вільної людини, – любити означає бажати ближньому добра.

О. Богдан Панчак