П‘ятий тиждень Великого посту приносить повний канон Андрея Критського. Якщо у першому тижні цю терапію поділено на чотири вечори, то наприкінці Чотиридесятниці вся процедура проходить вже без полегшуючих засобів. «Поховав я Твій образ і зневажив заповідь, затьмарилася уся краса моя і пристрасті загасили світильник» – кається у сьомій пісні. Хто? Окремий, незалежний, самобутній індивід? «Образ Божий присутній у кожній людині. Він сяє у співпричасті осіб подібно до єдності Божих Осіб між собою» – вчить Катехизм Католицької Церкви(1702). Спільнота людей сяє красою Божого образу. Це одна з найглибших думок в цьому Катехизмі. Правда це чи утопія, констатація можливого чи побожне бажання?

Ще більш скептично реаліст сприйме такі слова ККЦ: «Усі люди покликані до тієї самої мети – до самого Бога. Існує певна подібність між єдністю Божих Осіб і братерством, яке люди повинні встановити між собою у правді та любові. Любов до ближнього є невіддільною від любові до Бога»(1878). Кожен день підтверджує сумніви скептика і доречність «певна» при подібності. Де шукати образу Божого в тих мешканцях Великої Британії, які справляли божевільне свято після смерті колишньої прем‘єр-міністр, все-таки політика, який прийшов до влади демократичним шляхом. Де інтерновано образ Божий в польському суспільстві, а тим більше польській Церкві, коли єдність віри і причастя того самого Духа не втохомирює ненависті до політичних інакодумців. Об‘єктивно, якщо врахувати десятиліття совєтського минулого, більш зрозумілим є відсутність ознак образу Божого в українців. Соціолог Євген Головаха стверджує: «На жаль, нині в Україні замість інтелектуалів на перших ролях спадкоємці інтелектуального геноциду. Вони не тупі, просто жодним чином не претендують на будь-яку свободу. Ці люди просто не розуміють, як це можна пручатися правилам гри, які нав’язує влада». Щоб «ці люди» зрозуміли, що свобода є фундаментом гідного життя, від розділу «Бути вільною людиною» починається Українська хартія вільної людини. Пригадується в ній ази вчення про людину і суспільство: «Усі люди створені вільними. Саме це найвагоміше право людини, отримане кожним/кожною від народження, визначає суть нашої цивілізації». Цю цивілізацію збудували люди, які відчували себе вільними, креативним і закоріненими на своїй землі. Хартія пригадує: «Бути вільною людиною – це насамперед означає брати на себе відповідальність». Отож мови й не може бути, що моя хата з краю. Головаха каже, що нинішня українська влада не є сталінською, не знищить фізично, але дасть «зайняти місце, яке відповідає твоїм моральним та культурним смакам». З тим, що ті смаки в людині плекатиме у телебаченні і в інтернеті, де «на поверхні все-таки більше відвертого хламу, тоді як докопатися до глибшого, справді культурного шару, люди не вміють». У так зомбованому суспільстві, «угорі всієї суспільної ієрархії опиняються найжадібніші, найаморальніші та найпідліші люди». І ще український соціолог констатує, що «всі не довіряють всім: бандитській владі, лихим сусідам, корупціонерам-чиновникам, продажним лікарям тощо», а «звичайний українець вважає всіх решту аморальними, себе – в жодному разі».

Все-таки він не зневірений: «Парадокс, але я переконався, що суто інтелектуальна функція таки відроджується, мабуть, це пов’язано з тим, що на генетичному рівні людство усе одно здатне себе підтримувати». Мається на увазі конкретні царини, де талановиті люди досягають успіхів. Але найсумніше те, що в нації «вбивають її дух».

Чим душа для тіла, тим Церква має бути для людей, об‘єднаних у спільноти різного рівня – від сімейної до національної. Якщо вона воскресла по десятиліттях поневолення, то повинна бути спроможною – бо «чашу здобула собі», животворні ребра Спасителя, з яких витікає відпущення і розуміння(4-та пісня канону) – витягнути з могили похований образ Божий народу. Інакше як обгрунтувати сенс її існування?

О. Богдан Панчак

{jcomments on}