Апостоли Яків та Йоан, у відповідь на третє звіщення Ісусом його страстей, просять Учителя про місце праворуч і ліворуч нього у його славі(Мр 10, 35-37). Євангеліє п`ятої неділі Великого посту змушує поставити собі запитання: чого ми очікуюємо від Бога. Чи молячи Господа в анафорі Літургії Івана Золотоустого, щоб дав «правлінню і всьому війську мирне царство», аби «і ми в спокою їх тихе і сумирне життя пожили в усякому благочесті і чистоті», як два апостоли не приймаємо до відома радикалізму ікономії спасіння, і мріємо про безпечне, безтурботне життя/животіння у тіні царів.

Іван Золотоустий виправдовує синів Заведея, кажучи, що їхня недосконалість була від того, що «не сталося ще розп‘яття, і вони не отримали ще благодаті Святого Духа». По тих подіях вже не боялися жодних страждань. Тому Христос дозволяє, щоб виявились їх слабкість, задля кращого зрозуміння того, «якими вони стали завдяки благодаті».

Автора слів про тихе і сумирне життя не можна підозрювати про сповідування ідеоглогії «моя хата з краю». Є ним апостол Павло, який в посланні до Тимотея благає, щоб «відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю»(2Тм 2, 1-2). Апостол, який в своїй апології написав, що тричі киями його бито, раз каменовано, що подророжував часто, будучи нараженим на небезпеку від розбійників, земляків, поган і братів неправдивих. У праці та втомі, недосипаючи, часто у голоді та спразі, часто у постах, і все з журбою про всі Церкви.(2 Кор 11, 24-29). Тихим і сумирним в сьогоднішньому розумінні цих слів годі назвати таке життя. Павло був на це спроможний, бо воскреслий Христос йому це доручив, зміцнюючи його даром святого Духа, який вселяє відвагу.

Коли б Павло по нашому розумів тихість і сумирність життя, інакше виглядала б історія не тільки християнства, а й світу. Без його відваги і готовності йти на ризик, все певно обмежилось би до Палестини. І сьогодні – переконують дослідники – ключем до майбутнього є готовність ризикувати. Польський інженер, успішний вчений і бізнесмен в США, протиставляє тамошню згоду на поразку – «It`s OK to fail» – страхові, який у Польщі паралізує перед інноваціями, а «без ризику немає розвитку». Відомий американський філософ Майкл Новак переконує, що Бог створив людину на свій образ, щоб вона «була творчою, вживала розум, здобувала нові вміння». Креативність – це християнська ідея, якої немає ні в індуїзмі, ні в буддизмі, ані в ісламі. А католицизм є ще більше підставою креативності, ніж протестантизм, – як вважав Макс Вебер, – бо на відміну від останнього ставить міцніший наголос на створенні. Головну причину переваги, яку європейці надають егалітарному застою над диспропорційним розвитком, американський дослідник вбачає в селянських коренях культури. В ній добре є тоді, коли ніщо не змінюється, живеться весь час у цьому самому світі, а «найгіршим, що може трапитись, то коли сусідові починає покращуватись». Новак пригадує висновок французького філософа Токевіля, що першою політичною установою є в американській демократії релігія, бо вона «дає людині візію спільноти, візію творчості та ініціятиви».

Не бракує таких, що хотіли б зайняти місця праворуч і ліворуч, та не звільняти їх ніколи. Багатьом це вдається, на жаль, також в Україні, про яку соціолог Євген Головаха сказав, що її «високопосадовці, які нібито займають свої посади не пожиттєво, попри те, дедалі більше нагадують родову аристократію. Хай за рівнем культурних смаків вони плебеї, але володіють усіма ресурсами й від їхньої волі залежить у цій державі все. І зверніть увагу: починаючи від президента і закінчуючи рівнем районного прокурора, вони починають передавати власні привілеї, статки, а головне – безкарність своїм дітям».

Тихе і сумирне життя у спокої сучасного правління, зрозумілі як мовчазна згода на згортання демократії і обмеження до суто релгійно-літургійних функцій, означали б для УГКЦ моральну смерть. Вихід один: показати, що східний католицизм теж креативний, що можна подолати погані риси селянської культури і змобілізувати до солідарності, що Церква здатна дати візію спільноти, творчості та ініціятиви. Також у Польщі.

о. Богдан Панчак